Диригент хору “Гомін” Вадим Яценко розповів про особливий номер концертної програми хору, від якого, за словами музиканта, половина залу плаче.
Про це повідомляє Редактор.
Зранку 7 серпня 2025 року Вадим Яценко та заступник директора Львівського органного залу Тарас Демко побували в ефірі Першого каналу Суспільного мовлення.
Ведучі запитали диригента, чи не набридло йому виконувати пісню “Цей сон” (читайте цікаву історію цієї пісні), завдяки якій хору вдалося настільки прославитися, стати загальноукраїнським.
“Як би так сказати, по правді щоб. Ні, не набридло. Все добре. Особливо в той момент, коли ми вже мали ці концерти в оперному театрі (у Львівській опері, — Редактор), тому що це більша кількість глядача, і коли ти тільки починаєш, і перші ноти навіть цієї композиції, і зал вибухає — хочеться ще співати. Тому що ти бачиш реакцію публіки, реакцію залу, наскільки це людям подобається, наскільки це людям потрібно“, — відповів на це Вадим Яценко.
При цьому він підкреслив, що пісня “Цей сон” — далеко не єдина, яка викликає бурхливу реакцію залу.
“Мені дуже відгукується реакція залу на один номер нашого концерту. Це є такий стародавній український романс “В саду осіннім айстри білі”. І при тому що багато людей знають цю пісню, яку вкрали в Росії “Вот кто-то с горочки спутился”. І коли ти в кінці номеру бачиш реакцію глядачів — половина залу сидить в сльозах. Це дійсно гарно“, — розповів диригент.
“В саду осіннім айстри білі” — український романс XIX сторіччя.
Був популярний в Україні до 60-х років XX сторіччя.
Опублікований в 1961 у збірнику “Українські народні романси” за упорядкування з передмовою та примітками Леопольда Ященка.
Відомості про автора слів та музики — відсутні.
Назва і перший рядок пісні у збірнику звучали “В моєму саду айстри білі”.
Романс вважається українською народною піснею.
В 60-х роках XX сторіччя у мелодії пісні з’явився “автор” Б. Тєрентьєв і пісню назвали “Вот кто-то с горочки спустился…”.
Текст романсу “В саду осіннім айстри білі”
В саду осіннім айстри білі
Схилили голови в журбі…
В моєму серці гаснуть сили:
Чужою стала я тобі…
Мені сімнадцятий минало
Весною, як сади цвіли,
Я про кохання ще й не знала,
Ми тихо з сестрами жили…
Як я садила айстри білі,
То ти поміг мені полить…
З тих пір я мрію про кохання,
З тих пір душа моя болить…
Як ти проходив мимо двору,
Я задивилась на твій стан,
Стояла довго під вербою,
Поки вечірній спав туман…
Коли умру я від кохання,
То поховайте серед трав,
А ти, зірвавши айстру білу,
Згадаєш, хто тебе кохав…
