У журналістки Марічки Падалко стався інцидент з таксистом у Києві через кортеж у зв’язку з похованням загиблого українського воїна.
Про це журналістка розповіла на своїй сторінці в Фейсбуці ввечері 29 грудня 2024 року.
Марічку Падалко вразило, що таксист не став вшановувати пам’ять загиблого воїна.
“Вранці я на мить вийшла з таксі, і машина рушила далі з моїми рукавичками і телефоном. Я була в спортивній формі, тому швидко наздогнала водія, який не помітив, що посеред Володимирського Узвозу опинився без пасажирки: А чого Ви вийшли?! – питає мене він шоковано. Бо я подумала, що Ви зупинилися вшанувати кортеж «На щиті», який їхав нам на зустріч (вочевидь, з Майдану) і не хотіла в такий момент «сидіти», — розповіла вона.
Водій їй пояснив, що бачив кортеж, але просто зупинився на червоне світло, а на зелене – рушив: «І взагалі, ну «в нас» так не прийнято».
“Чоловік-киян покоління моїх батьків був доволі ввічливим зі мною, старався розмовляти відпочатку українською, а свій російськомовний навігатор зробив на такий мінімум, що я його ледь чула”, — розповіла Падалко.
“«В нас» це де?!» – в мені миттєво прокинувся колишній сноб з вулиці Софіївської”, — додала вона.
У журналістки, за її словами, було стійке відчуття, що через те, що вона говорить українською і вийшла з машини вшанувати полеглого Воїна, водій її зарахував до «понаєхавшіх».
“«В нас» – це у київських водіїв, – заспокоює мене чоловік”, — розповіла Падалко.
Через цей ранковий інцидент і історію із Ханукією на Майдані журналістка вирішила написати пост, “який відкладала багато місяців”.
“Ну, а справді, звідки київському водію «знати», що полеглих Героїв можна вшанувати зупинкою свого транспорту? Або виходом з власної автівки? Або іншим ритуалом? Запровадження і зміцнення цих, або інших традицій воєнного часу потребують лідерства і підтримки з боку тих, хто керує країною і хто керує містом”, — зазначає Падалко.
Що, питає журналістка, було зроблено в Києві?
“На Майдані спонтанно виник Меморіал – прапорці з іменами полеглих Героїв. Напевно, найсильніше місце зараз в столиці. Що було зроблено самим містом? Чи лунає в місті о 9:00 сигнал про Хвилину мовчання? Ні. Це відбувається раз на рік. Чи є в місті затверджений ритуал для прощання з Героями? Ні”, — пише Падалко.
Чи знає саме місто, питає Падалко, з ким сьогодні відбувається прощання?
“Централізовано – ні. Все оповіщення тримаються на ініціативі кожного конкретного підрозділу чи друзів бійця. В маленьких громадах все інакше, але їхній приклад не релевантний для великого міста. Але є Львів! Велике місто. Із втратами на фронті не менше за київські, якщо не більшими. Журналісти зробили вже не один матеріал про «львівський ритуал», — зазначає журналістка.
Якщо коротко, зазначає Падалко, на сторінці Львівської міськради напередодні з’являються біографії і фото Героїв, з якими прощається місто наступного дня. Прощання відбувається у визначеному храмі.
“Далі всіх везуть на Площу Ринок, вшанувати Героїв виходять всі наявні на робочому місці працівники мерії, і, звісно, пересічні містяни, а сурмач грає щоразу на площі прощальну мелодію. Місто ще в перший рік великої війни очолило цей процес, який не є витратним. Якщо згадка про гроші тут взагалі доречна”, — пише журналістка.
“Коли вчора в мене під дописом в інстаграм «запалало» через Ханукію на Майдані, то головна претензія коментаторів, була, мовляв, де інші символи? Де наші традиції? Де різдвяний дідух, до якого нам, довше за Захід України колонізованим киянами, ще теж треба звикнути”, — додає вона.
Падалко вважає, що Львів, на щастя, значно адекватніше реагує на появу в своєму місті семисвічника, тому що там є можливість спертися на наявні традиції і їх примножити.
“А якщо множити, як в Києві, на нуль, то всі зі школи памʼятають, що виходить в результаті … Мені соромно читати від українців антисемітські коментарі. Але коли лунають запитання тих, хто намагається розібратися, «де інші символи різдвяних свят», в мене немає відповіді. Але я прагну як киянка її мати. Я хочу, щоб цей пост сприймався не як допис «проти» когось, а – «за» щось. Столиця – це спільна відповідальність і міської влади, і центральної, і всіх нас, хто в ньому живе. І ніколи не пізно проявити лідерство тим, хто має на це повноваження. Я його на рівні окремої громадянки сьогодні проявила в трохи трагікомічній спросіб, але хочу завжди бути водієм, що на фото, і їздити з такими ж водіям…” — резюмувала журналістка.
Як повідомляв “Редактор”, днями речник ВМС ЗСУ показав “чудову Росію майбутнього” в одній світлині з анапського пляжу.
