“Маленька кімната, в якій зберігали ціле століття”: у Луцьку покажуть виставу про матір і доньку Левчанівських

Луцький незалежний театр “Гармидер” працює над виставою-дослідженням “Кімната Левчанівської”, за підтримки УКФ. Проєкт присвятили сенаторці Другої Речі Посполитої Олені Левчанівській, репресованій за радянщини і страченій у 1940 році, та її дочці –  Ірині Левчанівській, яка зберегла родинний архів та була знаною фотографкою. Прем’єра запланована на жовтень 2026 року в мистецькому просторі “Ангар” (Луцьк). Також команда планує створити режисерську відеоверсію вистави.

Проєкт реалізується за підтримки Українського культурного фонду в межах конкурсної програми “Флагманські події”.

Як створюють виставу

            Виставу “Кімната Левчанівської” створюють на основі родинного архіву – листів, фотографій, записаних свідчень, а також інтерв’ю з очевидцями, які знали Ірину Левчанівську. Авторка інсценізації та режисерка – Руслана Порицька.

            Зараз команда театру “Гармидер” завершила перший етап – творчу лабораторію у селі Линів – місці, де розташовувався великий родинний маєток Левчанівських. Там проживала Олена та народилася Ірина і досі зберігається пам’ять про їхню родину, а в шкільному музеї – унікальні артефакти. Під час лабораторії акторки знайшли, зокрема, рукавички Олени Левчанівської, у яких вона зустрічалася з президентом Чехословаччини Томашем Масариком (будуть згадані у виставі), та український стрій, у якому вона фотографувалася в період своєї просвітницької діяльності в Линеві.

            Про що саме буде вистава

Документальна вистава-дослідження про пам’ять, материнсько-дочірній зв’язок, особистий спротив і здатність зберегти внутрішню свободу в умовах тоталітарного режиму”, – коментує Руслана Порицька. Додає, що у центрі вистави буде історія зв’язку Ірини з матір’ю, з якою вона так і не змогла попрощатися і пам’ять про яку зберігала під загрозою для власного життя.

Живучи як “донька ворога народу”, під наглядом радянської системи, у маленькій кімнаті, заповненій до стелі книгами, фотографіями й особистими речами, Ірина створила власний всесвіт. У ньому поруч із травмою мовчання залишилися гра, гумор, любов до котів, фотографування, кіно і майже дитяча цікавість до життя. Саме завдяки її потребі фіксувати й зберігати сьогодні можна відновлювати історію кількох поколінь родини”, – каже режисерка. Завдяки архіву вистава сфокусується на постаті Олени Левчанівської, яка не була українкою за походженням, але свідомо обрала українську ідентичність – освітянки, просвітянки, громадської діячки, представниці жіночого руху та сенаторки Другої Речі Посполитої. У виставі говоритимуть і про фейкову версію завершення життя Олени Левчанівської, яку свідомо поширювали за радянщини.

Після арешту Олени Левчанівської поширювали версію про її заслання до Казахстану і смерть там. Лише в незалежній Україні стало відомо, що Олену розстріляли 1940 року. Ірина так і не дізналася, де саме було вбито і поховано її матір”, – каже режисерка.

Акторки не перевтілюватимуться в Олену, Ірину чи інших історичних персонажів, а проведуть глядача тим самим шляхом, який проходять самі: від документа — до людини, від факту — до переживання, від архіву — до живої пам’яті.

“”Кімната Левчанівської” — це спроба увійти в одну маленьку кімнату і побачити в ній ціле ХХ століття. Історію жінок, які діяли, обирали, опиралися й зберігали. Історію доньки, яка все життя чекала на відповідь про долю матері. І розмову про те, що залишається після людини, коли приватний архів стає способом повернути голос тим, кого система намагалася змусити замовкнути”, – пояснює Руслана Порицька.

Документальні матеріали поєднуються з театром предмета і ляльки, мультимедійними проєкціями, фотографією, відео та пластичними сценами.

Довідкова інформація:

Олена Левчанівська (1881–1940) – українська політична та громадська діячка, педагогиня, учасниця “Просвіти”, авторка волинських часописів і співорганізаторка Українського клубу. Народилася та мешкала на Волині.

У 1922 вона стала членкинею Сенату Другої Речі Посполитої і лишалася сенаторкою до 1927 р. У рамках високого статусу проводила міжнародну адвокацію краян, надавала їм правову підтримку, боролася проти примусової асиміляції українців. Також Левчанівська захищала українську мову від утисків тодішньої влади і популяризувала освіту – зокрема серед жіноцтва, активно розвиваючи український жіночий рух.

Після приходу радянської влади Олену Левчанівську заарештували, а 1940 вона загинула від рук працівників НКВС. До цього часу точне місце та час розстрілу не є підтвердженими. Однак її імʼя присутнє у списку розстріляних. За радянської доби існувала версія, що Олену Левчанівську нібито вислали до Казахстану, де вона померла.

Ірина Левчанівська (1913–2011)– донька Олени Левчанівської – краєзнавиця, громадська діячка, фотографка й документалістка, одна з перших учасниць волинського “Пласту”. Після відновлення Незалежності України вона долучилася до відродження пластового руху.

Протягом життя Ірина фотографувала Луцьк, створювала слайд-фільми, збирала світлини, листи, кіноматеріали та спогади. Не маючи профільної освіти, Ірина Левчанівська створювала документальних фільмів на кіностудії “Волинь” – в архівах досі зберігаються її картини “Щоб було гарно на землі”, “Найстрашніший звір”. За  радянських часів вона, ризикуючи собою, зберігала сімейний архів і пам’ять про репресовану матір. Сьогодні в Державному архіві Волинської області – 6712 збережених експонатів родини Левчанівських.

Про театр

“Гармидер” – незалежний луцький театр, заснований 2003 року Русланою та Павлом Порицькими як студентська ініціатива. “Кімната Левчанівської” – частина багаторічної роботи «Гармидера» з історичною тематикою: театр досліджує маловідомі або штучно витіснені з культурної пам’яті локальні імена та повертає їх у сучасний культурний контекст.

Вистава “Кострубізми. Кумановський” 2021 року увійшла до фіналу фестивалю-премії “Гра”. “Озерний вітер”, створений за повістю Юрка Покальчука в режисурі Руслани Порицької, після всеукраїнського туру став початком масштабнішого проєкту, присвяченого поверненню родини Покальчуків до культурного простору та відновленню родинної садиби “Дім Пако”.

Вистави театру переважно представлені у просторі “Ангар” – ревіталізованому промисловому приміщенні в Луцьку.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *